|
Олег Драч "Нотатки про творення як процесс" |
Олег Драч
НОТАТКИ ПРО ТВОРЕННЯ ЯК ПРОЦЕС
Прагнення окремих представників людства зрозуміти процес творення, методи його провокації та організації, природу його протікання, механізми, якими він керується, триває впродовж чи не усього часу існування самої людини: адже вона виступає не лише свідком, а й активним учасником природних процесів на Землі, тож органічно до всього, що її оточує, ставить свої запитання.
Упродовж історії існування свідомості найпотаємнішим і нерозгаданим питанням залишаються таємниці процесу творення. Очевидно, що однозначної відповіді на це питання не існує, проте, ми бачимо окремі, доволі несхожі практики у спробі пізнання цієї теми і, що важливо, ці наближення відбуваються не тільки у різних філософських школах чи теолого-езотеричних дебатах – вони надзвичайно активні серед носіїв наукової думки, мистецьких пошуків, навіть більш того – на різних теренах повсякденної людської діяльності.
У наш час спостерігається все чіткіший і впевненіший діалог між людьми бізнесу і представниками науки та мистецтва у питаннях розвитку особистості, творчого потенціалу індивідуума і колективу, організації тривалих тренінгових процесів удосконалення кадрів, пошуків творчого підходу до процесів діяльності людини не тільки у виробництві, а насамперед у житті суспільства в цілому.
Автору цих рядків довелося бути активним учасником організації й проведення багатьох тренінгових процесів у роботі з творчою молоддю, студентами театральних шкіл – як вітчизняних, так і за кордоном. Тож органічно, що під час керівництва процесами навчання акторському мистецтву велику зацікавленість викликала першопричина, через яку відбувається активізація творчої думки, ведення діалогу розумозбагненного з інтуїтивним, провокація стану спонтанно-креативного проникнення в сутність теми чи питання, які підпадають творчому осмисленню з моментальною корекцією реалізації самого матеріалу.
Так виникла ідея спробувати обґрунтувати й апробувати власну методу роботи у майстер-класі, який отримав умовну назву «Територія Творення. Метод Креативної Імпровізації» (Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса).
Творчість – це діяльність, яка породжує дещо нове, що до цього не існувало.
Философская энциклопедия: В 5т.— М., 1970.— Т.5.— С. 185.
Під час проведення майстер-класу я розглядаю творчість як взаємодію, визначаючи її терміном творення. Не результат взаємодії, а саме взаємодію. Творення за своєю природою є процесом не настільки простим, як це видається на перший погляд. Воно уможливлюється лише за умов зміненої свідомості, яку ми називаємо Станом Натхнення. Для мене подібний стан – це активна робота людського духу, в якому вібрація особистісних якостей індивідуума провокує тонкий світ ідей до взаємодії. Вміння викликати в собі стан натхнення свідчить про людину творчу. Творити – значить взаємодіяти. Природа творення полягає у взаємодіях Людини з одного боку і Всесвіту з другого.
У процесі творчої взаємодії людина перетворює інформацію одного виміру на інформацію іншого. Оскільки будь-яка ідея по суті своїй, як і будь-який твір, є інформацією, то і творення можна визначити як процес свідомого зусилля волі індивіда, під час якого відбувається матеріалізація ідеї у твір. Наведу кілька хрестоматійних визначень творчого процесу, з якими всебічно погоджуюся.
Творчість являє собою вихід із суб'єктно-об'єктного стану боротьби, із нез'ясованості сенсу власного життя та поєднання з Єдиним, хоч би на мить, яка залежить від рівня свідомості, висоти духу індивіда, надає можливість поєднання з трансцендентним, з тим, що ми називаємо Богом.
Індивідуальна свідомість, доторкнувшись до надприродного, змінюється, набуває можливості бачення істини без суб'єктно-об'єктних дилем; тут відсутній стан питання-відповіді, і знання відрізняється своїм невербальним характером.
Згідно з християнським вченням про продовження творіння, акт божественного творіння є неперервним, він не тільки створює світ, але й тримає його в бутті. Людина здобуває творчу потенцію та перетворює її в актуальність формуючою діяльністю духу.
Творчість являє собою такий стан свідомості митця, за якого не тільки досягається висота духу індивіда, але через результат творчості (твори мистецтва) відбувається сходження духу в матерію, в фізичний план, що є відбитком світу надприродного в природному світі.
Доповнюючи одне одного, Людина і Всесвіт ведуть креативний (творчий) діалог, унаслідок якого народжується нова реальність – естетична дійсність, або ж твір. Тобто, йдеться насамперед про діалог матеріального і тонкого світів. Видимого з невидимим. Знаного з не знаним.
Якщо людська думка є не просто формою, а передусім енергією, то кожна думка у своїй конкретиці виступає реальною, себто матеріальною. Отже, коли ми мислимо – то вчиняємо дію у Всесвіті.
Взаємодія зі Всесвітом у творчому акті може розпочатися як від провокативного випромінення ідеї (інформації) самою людиною, так і від сприйняття (пеленгації) ідеї (інформації), яку їй посилає Всесвіт. Кожна ідея знаходить той канал і ту особистість, що втілить саме її. Процес творення, таким чином, – це процес постійний, без початку і без кінця. Як і сам Всесвіт. Як саме життя. Як прагнення людини щомиті шукати певних форм взаємодії зі світом: навіть коли людина спить чи перебуває у якомусь „кордонному стані” (кома, шок, сп’яніння, марення), її мозок практично не припиняє своєї діяльності, даючи у такі моменти надзвичайний простір її підсвідомості.
Відповідно, можна припустити наступне: те, ким ти є, і спричиняє те, що ти можеш почути, сприйняти, а значить, створити, і навпаки, – ти є саме таким, бо те, що ти створив, у результаті створило і продовжує творити тебе самого. Постійна взаємотрансформація і спричиняє розвиток індивідуума.
Те що ми творимо, проходить розумонезбагненну трансформацію з небуття в буття, з несвідомого у свідоме, і це може відбуватися через актуалізацію. Тобто, ще на рівні ідеї предмет творення стає актуальним для автора, точніше, актуальним стає сам початок, щось відчутне, певна конкретність – назвімо це для зручності об’єктом, що актуальністю свого єства у свідомості індивідуума провокує його до взаємодії. Провокація постає у формі запитання – що це є?
Саме формулювання питання вимагає відповіді. Індивідуум, усвідомивши сутність питання, шукає цю відповідь, отже, розпочинає процес.
Справжнє творення завжди відбувається через гру. Чи пишете ви літературний твір, чи малюєте, ліпите, музикуєте, – ви бавитеся з цим, ви граєтеся з цим. У процес гри людина входить, як «човник», і так само легко й невимушено виходить з нього, тому і кожен перехід від не-гри до гри і навпаки практично не є для неї відчутним (гра – органічна властивість взаємин людини і Всесвіту). Таким чином і відбувається пізнання (що ж там усередині?) й аналізування (як воно виглядає ззовні?).
Людині для цього потрібно було створити певну систему координат у просторі, в якому вона існує, певну територію. Театр є саме такою територією. Територією гри, найяскравішим втіленням цієї природи. Театр якось найточніше передає цю природу.
Можна відкидати майже всі абстрактні поняття: право, красу, істину, добро, дух, Бога. Можна відкинути серйозність. Гру – неможна.
Й. Хейзинга
Ми часто говоримо – яку роль відіграє те, чи інше поняття, явище, знання, уміння у нашому житті, маючи на увазі саме взаємодію, чи вплив. Однак ми по суті міркуємо про гру. Колись великий Шекспір висловися, що увесь світ є театром, а ми всі лиш акторами: справді, ми по суті граємо в усе, з чим маємо справу.
Тільки замислитись, що життя це гра – і стає якось прикро на душі, бо за грою ми звикли розуміти щось не справжнє, фальшиве. Можливо, в цьому є певний сенс: коли пригадати, що ми робимо в житті і як ми це робимо, то стають очевидними певний примус, певна умовність і певні правила поведінки. Соціум, який ми створили, пропонує нам нові рольові правила у взаємодії один з одним, як у діловому аспекті, так і в приватному. Хтось грає роль начальника, отже, відповідним чином поводяться ті, хто грає роль підлеглих, так само чоловік – жінка, батьки і діти, президент і народ, людина і Бог...
Зосередимося на грі та внутрішньому наповненні цього поняття. Пропоную імпровізаційний діалог на тему ГРИ. У моєму випадку це спроба вести розмову з інформаційним полем Всесвіту Отже, АКЦІЯ!
- Чи можна розглядати усе, що зі мною відбувається, як ГРУ?
- Саме так. Вселенська ГРА. Ти граєш в життя, бо життя і є грою.
- Але ж чому саме гра і чи лише тільки гра?
- Добре, давай розберемося з цим. Що таке гра?
- Це дія за певними правилами.
- Не завжди. Ось поглянь, як бавиться кішка мишкою. Де ти бачиш правила? Або – ось дитина бавиться іграшкою і раптом зумисне ламає її, де тут правила?
- Але ж є якісь мотиви, що провокують цю саму гру?
- Мотиви забавити себе.
- Стривай, ти вживаєш слово «бавиться». Хіба забава є грою?
- Можна так сказати, що ЗАБАВА Є ГРОЮ, однак не кожна гра може бути забавою. Забава, як поняття, ближче до розваги. Розвага – є приємною взаємодією будь-кого з будь-чим і будь-ким задля задоволення, приємності, цікавого проведення часу, однак водночас є і грою. Втім, тут є важливий нюанс – ПІЗНАННЯ.
- Отже, Гра, є Пізнанням?
- Може бути пізнанням.
- Не розумію, так є чи не є?
- Питання самому собі.
- Тобто?
- Перш за все погляньмо на Гру як на дію, що спонукає нас до ВЗАЄМОДІЇ.
- Ясно, – Гра це є взаємодія!
- А взаємодія призводить до чого?
- До досягнення певної мети, до відкриття чогось...
- Тобто до творення чогось необхідного, конкретного. Отже, у грі ми щось створюємо, відкриваємо, пізнаємо.
- Так.
- Тоді чому не піти далі і не сказати – Гра є процесом, у результаті якого взаємодія між учасниками призводить до появи нової реальності?
- Себто ТВОРУ?
- Саме!
- Отже, Гра – це взаємодія когось із кимсь, і ця взаємодія покликана народити щось нове?
- Так. Гра це – взаємодія ПАРТНЕРІВ. І Партнером для нас є все, з чим ми маємо справу: людина, річ, поняття, явище і т.д. і т.п.
- Навіть Ідея?
- Звичайно. У процесі творення ми тримаємо контакт з ідеєю твору. Ідея – як Полярна зірка, що допомагає утримувати курс першопроходцю. У взаємодії з нею він бачить своє місцезнаходження і визначає напрямок руху. Так само і в творенні – ідея освітлює дійсність і перспективи. Все, що нас оточує, є наслідком, результатом наших взаємодій з простором, часом та ідеями, далеко більшими і глибшими, ніж вони здаються на перший погляд.
- Отже, йдеться про взаємодію зі ВСЕСВІТОМ?
- Всесвіт наш найперший і основний партнер у цім житті. І саме у взаємодії з ним ми перебуваємо весь час, навіть коли думаємо, що взаємодіємо лише з тим чи іншим конкретним партнером, – ми не перестаємо взаємодіяти зі Всесвітом, і більше того, взаємодія партнерів і є взаємодією зі Всесвітом.
- Це щось на кшталт піраміди? «Всі ми під Богом ходимо», – говорить прислів’я.
- І творимо цього самого Бога. Бо взаємодія окрім твору змінює самих партнерів, тобто, вони трансформуються в залежності від суті твору – прогресують або регресують.
- Зрозуміло. Але звідси виходить, що Гра не є первинною.
- Так. До неї, до Гри, є місце для того, що ми звемо Ціль, чи Мета.
- І Ціль вибирає Засоби?
- Засоби вибираємо ми з тобою, тобто, партнери, і, вибираючи їх, засвідчуємо наш РІВЕНЬ СВІДОМОСТІ. Цей Рівень Свідомості і взаємодіє із Всесвітом, який відкриває нам доступ до інформації, тобто до ЗНАНЬ, підказує, як і чим взаємодіяти.
- Отже, мої і твої знання не є головними у процесі Взаємодії?
- Я б уточнив, – під знаннями мається на увазі нова інформація та відкриття, що ми їх отримуємо у ПРОЦЕСІ ТВОРЕННЯ.
- А чим відрізняється Творення від Взаємодії? У Взаємодії що – нічого не народжується?
- Творення є процесом народження нового, а Взаємодія не завжди є Творенням. Наприклад, у випадку погодження партнерів щодо ситуації чи використання уже відомого, тобто штампу, кліше.
- Отже, коли ми з тобою у взаємодії застосовуємо вже випробуване рішення, тоді ми нічого не народжуємо?
- Лише у момент прийняття рішення про застосування знаного, тобто штампу. Однак, у нашій взаємодії з відомим і взаємодії відомими поняттями між партнерами ми часто творимо нове і невідоме.
- Не розумію. Унаслідок чого і яким чином?
- ІНТУІЦІЄЮ.
- А що на твою думку є Інтуїцією?
- Можна назвати це відчуттям, проникливістю, слухом, чутливістю... Одним словом – Здатність сприйняття інформації поза логічним наслідково-причинним форматом. Інтуїцію часто називають ОСЯЯННЯМ. Однак Осяяння – це короткотривалий імпульс отримання докладної інформації, необхідної для творення твору. Інтуїція ж є процесом, що веде свідомість до інформації про твір. Тому, те що ми інтуїтивно схоплюємо, ми відчуваємо раніше, аніж усвідомлюємо.
- Чи не виходить з вище сказаного, що інтуїція і є поводирем усіх процесів взаємодій у творенні?
- Добре сказано – поводирем! Інтуїція веде за собою ще один процес, без якого неможливе творення, –ІМПРОВІЗАЦІЮ.
- Імпровізація?
- Так, імпровізація, це – забава інтуїції. Свято гри і танець твору. Імпровізація – це карнавал проб нового і повторень відомого у пошуку змісту і тіла твору. Саме імпровізація і є живою суттю будь якої гри. Але, для того, щоб процес інтуїтивного пізнання через імпровізацією тривав, необхідно свідомо наперед відмовитися від упередженого погляду на сам цей процес, тобто – від ОЦІНКИ.
- Як же без Оцінки?
- Оцінка зупиняє будь яку імпровізацію і заганяє процес творення у залежність штампів і шаблонування відомими й перевіреними засобами та методами, які призводять на світ ЗВИЧНЕ й ОЧІКУВАНЕ.
- Як позбутися Оцінки?
- Змінити точку погляду на процес. Відмовитися від оцінювань і АНАЛІЗУВАТИ опісля. Оцінка зупиняє. Бо природа її гостро відбивається на ЕГО творця. Незалежно від того, негативна вона чи позитивна, ЕГО реагує однаково, воно замикається на собі і стає глухим та сліпим до суті твореного. Аналіз же, навпаки – сканує процес, досліджує досвід, відшукує аналоги для прослуховування перспектив співпраці, отже взаємодії. Аналіз – це творчий процес, оцінка – ні.
- Але ж будь-які твори виставляють для поціновування на суд людства.
- На щастя, серед них є такі, що не мають складеної ЦІНИ. Бо вони є справжніми ВІДКРИТТЯМИ.
Написано: «Було в почині Слово!»
А може, переклав я зразу помилково?
Зависоко так слово цінувать!
Інакше треба зміркувать,
Так внутрішнє чуття мені говорить.
Написано: «Була в почині Мисль!»
Й.- В.Гете. «Фауст»
Слово, кажуть було спочатку. За логікою слову передує думка. Отже, щось тут не так? Що тоді є думкою? Слово є початком для того, хто не замислюється над процесом власного мислення. Адже доволі відомо, що ми мислимо словом внутрішнього простору, але все ж таки – словом. Це результат пристосування до життя. Коли тобі кажуть – «Подумай!», ти відразу словотвориш подумки.
Отже, ти випереджаєш процес, ти не вловлюєш чисту мисль, а добираєш шаблон слова, що найбільш зрозумілий тобі самому і здається відповідним відчуттю змісту думки. Але доторку до самої думки не відбувається. І щораз частіше і більш відірване слово внутрішньомовлене від суті мислі, від того імпульсу, спалаху чистої інформації у твоїй свідомості. Як це може бути?
Щоб зрозуміти механізм цього процесу, мало поглянути на слова, промовлені нами вголос. Вони, слова, начебто самі по собі промовляються, так, наче відбувається незрозумілий паралельний процес – калейдоскопом міниться слово на інше, при цьому часто зміст того, про що мовиться, лежить далеко, навіть дуже далеко. У цьому криється проблема спілкування між індивідуумами, ми не тільки не чуємо одне одного, а ще й не розуміємо, що власне промовляємо. Суті пробитися через такий «шум» дуже не просто…
Слово, яким ми користуємося повсякчас, має декілька вимірів.
Перший – це словомисль, тобто, думка, поняття, або ж організована енергія інформації у формі.
Другий вимір; слово мовлене – артикульоване, тобто, звучна форма.
Третій вимір; слово писане – знак, ієрогліф, каліграфічна форма.
З цих трьох вимірів найтонша форма – словомисль.
А що передує формі словомисль?
Ось тут ми зустрічаємося з найскладнішою територією вивчення природи слова. Територією народження слова як такого.
Процес народження слова надзвичайно тонкий і вимагає особливого, не буденного, м е д и т а т и в н о г о підходу.
Очевидно, що існує певна «територія», у якій несформований потік інформації оприсутнюється на «екрані» свідомості людини і у взаємодії із накопиченим досвідом (логікою) та знаннями, ініціює народження змістовності у формі словомислі.
У цьому процесі зустрічаються Хаос і Форма.
Ідея є сутнісним потенціалом вільної інформації, тобто хаосу, а зміст є сутнісним потенціалом форми, її понятійною перспективою сприйняття. Власне їх зустріч і є початком образу словомислі, і спричиняє цю зустріч – Людина.
Людина, висвітлюючи свідомістю те, чи інше поняття, уже перебуває у процесі мовлення. Спершу вона формує образ, словомисль, що, вступаючи у взаємодію з іншою, вибудовує конкретне поняття. Це поняття позиціонується стосовно теми і мети таким чином, щоб зміст проектувався у протилежні перспективи:
а) першопричина, задум.
б) намір, завдання.
У взаємодії цих перспектив народжується імпульс слова мовленого, тобто, креативиться нова звучна форма.
Наступним етапом є взаємодія щойно народженої словомислі із словом мовленим, що народжує нове слово мовлене, і розпочинається процес промовляння, розмова.
Отже, слово промовлене має свою природу, що передусім проявляється у звуці. Будь-яке слово, народжуючись, звучить у звукосполученнях. Пропоную невеличку екскурсію у фізичну природу слова мовленого, як її розуміють лінгвісти;
Звуки і фонеми. Фізичних звуків, які використовує мова, є безліч. У цьому легко переконатися, вимовивши по-різному, наприклад, слово так – радісно або крізь зуби, протяжно або швидко, пискляво або басом і т. д.
Як би воно не звучало, ми завжди його сприймаємо як те саме слово, тобто розрізняємо в ньому три звукотипи т, а, к і ніколи не сплутуємо його з іншими словами: тук, тик; там, таз; мак, рак, лак, гак, бак.
Отже, безліч фізичних звуків, які чуємо від різних мовців, ми якимось чином зводимо до невеликої кількості звукотипів, упізнаємо їх і завдяки цьому сприймаємо слова, речення, а відтак і закодовану в них інформацію. Таких звукотипів в українській мові є 38. З них побудовані всі слова, що є в ній.
Основна одиниця фонології – це звукотип, або фонема, – найкоротша неподільна уявна частина мовленнєвого потоку, яка слугує для творення, упізнавання й розрізнення морфем, слів та речень.
Одначе повернімося до суті питання – народження слова твореного.
Тут я хочу завважити вельми цікаву, на мій погляд, і дуже важливу річ. Будь-яка творчість є трансформацією процесів голографічної природи ХАОСУ у лінійну.
Людина, як призма – світло, перетворює голограму Хаосу у лінійні структури. Чому це трапляється? Через те, що ми живемо у світі лінійності часу і простору.
Нашому фізичному Я звично, комфортно існувати у цьому вимірі, ми ж приречені на це до тих пір, допоки наша свідомість тримається цих координат. Хоча ми маємо відчуття того, що існує інший вимір, де все протікає одночасно і єдиномісно, тобто тут і зараз, про що все частіше лунають свідчення дослідників не тільки мистецького чи езотеричного простору, а й науково-філософського, та все ж стереотипи надто сильно тримають уяву і процеси мислення, тому, щоб звільнитися від них, потрібно не просто знайти методу, але щонайменше зрозуміти власну необхідність цього звільнення.
Відчуття Людиною реальності контакту з простором ХАОСУ проекціонує конкретні перспективи для взаємодії Людини з цим самим Хаосом, утворюючи у свідомості точку перетину двох просторів, котру можна визначити як Рівень Свідомості. Тому ми так ретельно пробуємо пробитися у нові Рівні Свідомості, розуміючи, що саме ця точка дозволяє не тільки нам, творцям, а й іншим присутнім зазирнути у простір Божественного.
Ми з вами триваємо у «всепроникливому потоці» постійного інформаційного хаосу, у позачасовому вимірі якого вічно існують неполічені суті речей. Людина являє собою унікальну істоту, що здатна трансформувати ці суті з простору Божественного у поняття, відповідні світові, поняття людські. Цей процес і є ТВОРЕННЯМ.
|
|
|
Блог
Способность к переменам
Когда мы были детьми, мы знали, как получить то, чего мы хотим. Мы плакали, кричали, махали руками и ногами, и долгое время нам казалось, что это работает.
|
|
Подробнее ... |
Как пробудить творчество?
Не существует такого особого понятия «творчество», вы лишь собираете то, что в вас уже есть.
Джордж Баланчин
Это может быть легко для господина Баланчина, он был очень творческой личностью в прекрасном вдохновляющем окружении. Но что происходит, когда ваша репутация висит на волоске?
|
|
Подробнее ... |
Воздушные шары - уверенность и коммуникация
Возьмем четыре воздушных шара, а, б, в, и г. Положим их в коробку и закроем крышку.
Итак, каждый из этих воздушных шаров по своему уникален и хотел бы надуться побольше.
|
|
Подробнее ... |
Это недоразумение!
«Я всегда выйду победителем в споре, если разговариваю сам с собой»
О.Голдсмит
|
|
Подробнее ... |
|
